Розвиток пізнавальної активності учнів на уроках..

1. Роль природничих наук у розвитку пізнавальної активності дітей.

Природничі науки: географія, біологія, хімія мають винятково важливе значення оскільки вони формують світогляд учня, його загальну культуру, цілісне сприйняття світу і виховують особистість, що дбає про майбутнє живої і неживої природи. Метою природничої освіти є формування наукового світогляду в учнів шляхами засвоєння основних закономірностей функціонування оболонок Землі як єдиного цілого, засвоєння основних понять з предметів природничого циклу. Особливо важливим є формування вміння застосовувати набуті знання на практиці.

Хімія як природнича наука вивчає та пояснює навколишній світ і водночас забезпечує задоволення практичних проблем суспільства, розв’язання сировинної, екологічної, енергетичної та інших проблем. Хімічна освіта відіграє важливу роль у формуванні вмінь поводитись з речовинами. Тому важливим завданням є не лише забезпечення учнів знаннями про речовин та їх перетворення, а й розвиток експериментальних умінь, навичок безпечного поводження з речовинами в побуті. Досягти цієї мети можна тільки шляхом використання хімічного експерименту, хоча сучасний матеріальний стан кабінету не сприяє використанню хімічного експерименту на достатньому рівні.

2. Розвиток пізнавальної активності дітей – передумова для фізичного, соціального, інтелектуального, духовного та культурного розвитку дітей.

Шляхи розвитку освіти в Україні на найближчі роки та на перспективу, що визначені в Державній національній програмі "Освіта”, передбачають її грунтовне реформування в напрямку впровадження в освітню практику особистісного орінтованого підходу який би перетворював навчально-виховний процес в плані створення соціально-психологічних і педагогічних умов для фізичного, соціального, інтелектуального, духовного і культурного розвитку учня. Суспільству необхідна активна особистість, яка самостійно і творчо мислить, має високу культуру розумової праці, володіє способами самопізнання, саморозвитку, тому виникає необхідність у дослідженні проблеми розвитку пізнавальної активності учнів.

Розв’язати цю проблему можна за умови, якщо навчально-виховний процес в школі буде направлено на розвиток пізнавальної активності школярів, їх самостійності, творчих можливостей тощо.

Ця проблема вимагає постійної уваги, при її розгляді необхідно враховувати ті соціальні, психологічні і педагогічні вимоги, що виникають на шляху формування та розвитку особистості. Пізнавальна активність особи започатковується під впливом пізнавальних потреб, мотивів, інтересів в процесі безпосередньої пізнавальної діяльності, вона характеризується відношенням школярів до процесу пізнання, що відображається на якості, характері і результатах пізнавальної діяльності у досягненні поставленої мети. Проблема формування пізнавальної активності безпосередньо пов`язана з рішенням питання підвищення якості навчального процесу в школі.

Слід відзначити, що пізнавальна активність школярів є складовою мотиваційного компоненту навчання та однією з головних умов, як вважають вчені, розумового розвитку дітей тому що, інтелектуальна сфера дитини успішно розвивається лише за умови присутності і розвитку пізнавальних потреб. Вченими засвідчено на скільки важливо враховувати в ході навчально-виховного процесу власну активність дитини, і стимулювати її розвиток, для чого намічено ряд шляхів.

Існують різні підходи до визначення типів, рівнів, структурних елементів і основних форм прояву пізнавальної активності учнів середніх класів у відповідності з їх індивідуальними особливостями. Сам термін "пізнавальна активність" має різні тлумачення в педагогічній літературі. Так Т.І.Шамова говорить про взаємозв’язок активності як діяльності та активності як риси характеру. В.І.Лозова називає пізнавальну активність умовою духовного розвитку особистості, засобом поліпшення і в той же час показником навчально-виховного процесу.

Пізнавальна активність може виявлятися в різних видахдіяльності: грі, навчанні, праці, громадській роботі, спорті тощо. Залежно від змісту діяльності і рівня розвитку дитини пізнавальна активність виявляється по-різному.

У психолого-педагогічних дослідженнях визначені різні рівні розвитку активності в школярів:

1.Репродуктивно-наслідувальна активність, за допомогою якої досвід діяльності однієї особи нагромаджується через досвід іншої. Засвоєння зразків людиною відбувається протягом усього життя, але рівень особистої активності недостатній.

2.Пошуково-виконавчій активності властивий більший ступінь самостійності. На цьому рівні треба сприйняти задачу і самостійно відшукати її розвязування.

3. Творча активність є вищим рівнем, бо й саму задачу можна ставити школярам, а способи її розвязування обирати нові, нешаблонні, оригінальні.

3. Самостійна робота учнів, як засіб розвитку пізнавальної активності.

Ативність і самостійність школяра в навчальній роботі — поняття взаємозвязані, але не тотожні. О. В. Скрипченко зауважує з цього приводу: "Активність може і не включати самостійності. Можна навести чимало прикладів, коли учень, виявляючи активність у роботі, не виявляє самостійності, наприклад, копіювання виробу на уроках ручної праці тощо. У навчальній роботі самостійність виявляється в активності, спрямованій на набування, вдосконалення знань, оволодіння прийомами роботи. Останнє повязане з формуванням пізнавальних інтересів та інших мотивів, які стимулюють і зміцнюють вольові зусилля для виконування тих чи інших завдань."

Отже, пізнавальна активність і самостійність є якісними характеристиками пізнавальної діяльності, вони взаємозумовлені, взаємозвязані, але не тотожні. "Активність - означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності. Вона виявляється у характері сприймання, реакції на нові знання, кількості пізнавальних питань тощо. Пізнавальна активність супроводжує будь-яку самостійну дію, це, по суті, готовність (здатність і прагення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль. Пізнавальна самостійнвсть завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовність учня до пошукової роботи, а пізнавальна активність має місце і під час засвоєння знань і під час їх відтворення, закріплення. Пізнавальна самостійність співвідноситься з творчими здібностями як родове і видове поняття, але формування обох цих якостей можливе лише в процесі активної інтелектуальної діяльності. Пізнавальна активність і пізнавальна самстійність взаємно посилюють одна одну: в умовах мислительної активності виявляється самостійність учня, яка є необхідним внутрішнім стимулом розвитку мислення. Але хоч ці сторони навчальної діяльності тісно повязані, кожна з них через специфічність виявів і формування є окремим предметом дослідження.

Обєктивна можливість розвитку пізнавальної самостійності учнів зумовлена діалектичним характером навчального процесу, який, як відомо, характеризується двома протилежними тендеціями і цілеспрямованістю і суворою послідовністю викладання, з одного боку і безперервним збудженням активності учнів і створення простору для творчої діяльності класу і кожного учня, з другого боку. Саме з цих джерел виникає потреба розвитку пізнавальної активності і самостійності учнів.

Експериментальні дослідження підтверджують, що самостійна робота учнів у процесі вивчення хімії є основним засобом виявлення і розвитку в них творчих здібностей і обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів учитель щоразу повинен сам визначати послідовність і насиченість самостійної роботи, проявити свою творчість та ініціативу. В міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальні можливості. Розкриваються складніші закономірності та поняття. У зв’язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються, але треба також пам’ятати, що самостійна робота - не самоціль, а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.

Не менш важливим для зацікавлення дітей до накопичення знань і розширення кола уявлень є здатність збагатити учнів новими яскравими враженнями, створити необхідний новий досвід, який би полегшив сприйняття знань з даного предмету чи розділу. Для цього необхідні відвідування музеїв, заводів, лабораторій, зустрічі з цікавими людьми. Але і всього цього ще повністю недостатньо. Паралельно має іти підготовка "гуманістичного грунту", тобто створення в учнів позитивного відношення до навчання в школі.

Якщо заняття в школі одноманітні, не несуть нового змісту, не цікаві за формою, а особистість учителя не яскрава, подача матеріалу не емоційна, то інтерес до навчання втрачається.

Підвищенню пізнавального інтересу до предмету сприяють також предметні вечори різної тематики, зустрічі з викладачами вищих навчальних закладів, вікторини, ігри, КВК...

Велике значення при проведенні уроків з природничо-математичного циклу в школах відіграють дидактичні ігри, в ході яких цілі навчання досягаються за допомогою розв’язання ігрових завдань. Вчитель, керуючи процесом гри, одночасно керує і навчально-пізнавальною діяльністю учнів, пов'язує її з позитивним мотиваційно-емоційним фоном гри та змаганням.

 Навчаючись правилам гри, учень пізнає навчальний предмет, основи взаємин між членами колективу, вчиться самоконтролю, набуває навиків планування поведінки.

4. Індивідуальний підхід до дітей з різним рівнем розвитку пізнавальної активності.

4.1 Діти з активним рівнем розвитку пізнавальної активності.

Дітям притамання яскраво виражена потреба, яка проявляється незалежно від виду діяльності, наявності чи відсутності звернень до них однолітків чи визователів. У цих дітей завжди виникають запитання, про що б з ними не розмовляли, причому вони, ставлять їх не з метою звернути на себе увагу, а саме прагнучи дізнатися про щось нове.

Діти з високим рівнем розвитку пізнавальної активності невгамовні у своєму інтересі до будь-яких змін у навколишньому середовищі, постійно діляться своїми враженнями з дорослими та дітьми. Таких дітей немає потреба зацікавлювати, вони самі активно вивчають все, що їх оточує і намагаються знайти пояснення навколишнім явищам.

4.2 Діти з відносно активним рівнем розвитку пізнавальної активності.

Діти в ній можуть виявляти зацікавленість, та активність лише в певних ситуаціях, здебільшого зумовлених змістом діяльності, її емоціональною привабливістю. Вони легко включаються у нові види роботи, однак у разі виникнення труднощів відразу втрачають інтерес. Коли вихователь спонукає їх до будь-якої діяльності, охоче приймають пропозицію. Проте вони не прагнуть бути першими і майже завжди другі: і за готовністю до занять, і під час спостережень та виконання завдання. У разі, якщо план дій точно не розписаний і треба виявляти винахідливість та фантазію, ці діти не виявляють ентузіазму й воліють діяти за готовим зразком. Їх важко зацікавити новим предметом або явищем, і навіть якщо інтерес виникає на початку діяльності, то швидко згасає у ході виконання завдвння. Прояви активності зовні невиразні, хоча ці діти охоче відгукуються на пропозицію дорослого поспілкуватися або попрацювати разом. В умовах самостійної діяльності вони іноді захоплюються виконуваною роботою, проте діють завжди дноманітно. Їхні інтереси переважно обмежуються повсякденними подіями, привернути увагу може лише щось незвичне. Головна особливість цих дітей – вони майже ніколи самі ні в чому не проявляють активності й навіть знаючи правильну відповідь, не сакжуть її власної ініциативи, хоча іноді можуть здивувати дорослого оригінальним міркуваннями. У спільній діяльності з дорослими вони за будь-яких умов – лише слухняні виконавці.

Стратегія педагога в роботі з відносно активними дітьми – не лише допомогти їм включитися у діяльність, а й підтримувати відповідну емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом усього заняття. Це дасть дитині відчуття радості, піднесення не тільки під час сприймання завдання, а й у ході його виконання. Вона захоче повторити й закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних інтелектуально-вольових зусиль. Якщо наступні заняття справдять її очікування, це стане запорукою поступового преходу на вищий рівень розвитку пізнавальної активності. Таких дітей легко зацікавити наводячи приклади речей, які їх оточують.

4.3 Діти з пасивним рівнем пізнавальної активності.

Ці діти завжди пасивні і байдужі і на заняттях, і в спілкуванні, й під час спільної діяльності з дорослими або однолітками. Вони майже ніколи не розпочинають виконувати завдання без підказки, нагадування дорослого, однолітків, важко включаються у роботу, очікують звичного тиску з боку вихователя.

Діти з пасивнем рівнем розвитку пізнавальної авктивності не виявляють інтересу до завдання, готовності включитися у роботу, та власне й не можуть самостійно його виконати. Вони неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Тут ідеться про цілковиту відсутність інтересу до навколишнього, до спілкування з однолітками. Пізнавальна діяльність пов’язана для них з негативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу. Ці діти байдужі до результатів своєї діяльності – ніколи не радіють успіхам і не сумують з приводу невдачі.

Працюючи з пасивними дітьми, слід урахувати:

- не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого;

- треба давати їм час на обміркування відповіді;

- не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, „каверзні” запитання;

- слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно преключаються на розумову.

Педагог має подбати про налагодження доброзичливих взаємин з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відбивають у них із самого початку бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання.

Основним прийомом, який найдоречніше застосувати до пасивних дітей, є так звані емоційні погладжування, до яких можна віднеси:

- звертання до дитини тільки на ім’я;

- схвалення, добрий, лагідний тон;

- акцент на позитив; замість погроз, наказів запропонувати, наприклад, таке: „Побачимо, що у нас вийде, якщо . ”

Вирішальним чинником формування пізнавальної активності є спілкування дитини з дорослими – педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи керування своєю поведінкою, долає труднощі орієнтування в нових ситуаціях при розв’язанні нових завдань.

Умовою розвитку пізнавальної активності дитини, піднесення її на вищий рівень є практика, дослідницька діяльність. Організація пізнавальної діяльності має спиратися на вже розвинуті потреби, насамперед на потребу дитини в спілкуванні з дорослими, у схваленні ними її дій, учинків, суджень, думок.

Оптимальною є така організація діяльності дитини, за якої вона може розв’язувати поставлені завдання в різний спосіб, кожен із яких є правильним і заслуговує на високу оцінку. За таких умов вихованець має сам обрати спосіб розв’язування й оцінити зроблене як вдале або ні.